Шановні друзі!
Сьогодні, напередодні 85-х роковин сумної дати ми вшановуємо пам'ять жертв Голодомору. 
Український народ пережив багато трагедій, але жахливішого лиха, як Голодомор 1932 – 1933 років, історія не знає. Це одна з найстрашніших катастроф в історії людства. За своїм вражаючим масштабом її можна порівняти тільки з втратами нашого народу у Другій світовій війні.
Цими днями вся Україна у жалобі схиляє голову перед нашими співвітчизниками – жертвами Голодомору 1932-33 років. У цей скорботний день ми згадуємо трагедію вселенського масштабу – геноцид українського народу, вчинений тоталітарним режимом. Голодомор став національною трагедією і окремою сторінкою в історії українського народу, про яку ми згадуємо з сумом та гіркотою. Україна втратила мільйони своїх кращих синів та дочок – хліборобів, учених, творчу інтелігенцію.
Сьогодні для нас події тих часів – не історична давнина, а глибока духовна рана, яка нестерпним болем пронизує пам’ять і його очевидців і сучасне покоління. 
Спільний біль, спільна пам’ять, спільний обов’язок – ці слова стосуються не тільки нашого минулого, але й мають сенс у нашому сьогоденні. І наш святий обов’язок закарбувати в серцях пам’ять про невинно убієнних наших братів та сестер, зробити все можливе, щоб вшанувати пам’ять жертв Голодомору-геноциду. Хай найвищим пам’ятником мільйонам жертв України буде світлий храм нашої душі, сповненої скорботи та молитвою за їх упокоєння.

У спільній молитві згадаймо усіх жертв голодоморів, запалімо свічу пам’яті у власній оселі та у своїй душі. 
Ми маємо усвідомити, щоб цього не сталося більше з нашими дітьми, онуками, нашими правнуками, повинні бути єдині у творенні нашої Української національної держави, тверді та свідомі у своєму виборі. 
Сьогодні складаємо співчуття нащадкам, родинам загиблих. Нехай Господь Бог прийме їхні душі до Царства Божого, а нас укріпить у вірі, надії, любові.